Я давно нічого не писав. Писати означало думати, відчувати, жити. Якась частина мене закам'яніла. Однак я все одно відчув, що якась частина в середині мене болить. Болить через неї.
Бачити її красу. Відчувати що вона поряд. Мати можливість бути поряд, але не мати можливості доторкнутися її. Любити її.
Це питання завжди мучило мене. Те, що людина не може наповнити своєї душі. Навіть якби вона віддалася мені тілом усе одно я б не наситив своєї душі. Навіть якби вона мене любила я б все одно не наповнився б. Душа створена таким чином, що вона майже завжди є пусткою.
І тут є два варіанти. Перший намагатися наповнити цю душу чимось: жінками, задоволенням, грошима, славою, владою, врешті-решт якимись справами. А інший варіант — намагатися вбити у собі всі бажання; нічого не хтіти.
Цікаво, що Христос говорить про те, що треба хтіти — блаженні голодні, спраглі, плачучі.
Мене завжди цікавила історія про Йова. Бог відібрав у нього все, а потім повернув більше, але не те саме. Чи вилікувалася його душа? Чи зцілилися його рани? Цього нема у Святому Письмі. Це скоріше питання філософське, аніж біблійне.
Та в будь-якому разі наші рани гояться, але все одно залишається слід. Слід який ніколи не мине. Так само і у Христа вже Воскреслого все одно залишалися Його рани, які Він показав Апостолу Томі. Саме рани були свідченням того, що Він воскрес, що саме це Він.
Безперечно у Христа рани вже не боліли, однак залишалися.
Це одна з таємниць Всесвіту чого існує біль. Страждання ніби вписано в природу людини. Людина може боятися, намагатися втекти від нього, але все одно це їй не можливе.
Євангеліє говорить про те, що страждання необхідне. Воно не пояснює для чого. Це залишається певною таємницею. Залишається відкритим питанням, що любов для на неможлива без страждання.
Але як жити у цьому вічному стражданні? Як постійно не відчувати покою? Чи не є кращим дійсно стати каменем і все втратити? Перестати відчувати і спокійно жити. Хіба це не варіант замість того, щоб вічно страждати?
Саме про це говорить буддизм. Заспокой у собі всі прагнення. Відкинь усі бажання. Ми ж говоримо про те, що страждання необхідне. Ми не знаємо йому ціни. Ми можемо лише його переживати. Однак Бог може використати його. Для чого нам невідомого.
Страждання очищує людину. Але страждання прийняти, страждання пожертвуване. Страждання з прокльонами нічого не дають. Людина, яка відкидає страждання нічого з цього не отримає.
Нам лише залишається вірити, що наші страждання принесуть якійсь плід. Ми можемо цього не бачити. Це може бути поза зором нашого життя. Лише віра сягає так далеко.
Нам лише залишається стати на коліна і просити Його допомоги витривати цей час, пережити це, принести плід.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Гимн России, старый проект на конкурс - Андрей Рюрик *Когда речь идет о таком жанре как "гимн", то соответствующий текст должен отвечать пониманию различных категорий населения, обозначая то общее, что может их объединять. Для читателей этого сайта такое понятие - Бог. Для многих других категорий граждан объединяющим началом могут представляться различние иные ценности, включая так называемые "общечеловеческие ценности". При этом, обычно забывается, что все эти ценности возникли в древние времена на чисто религиозном мировоззрении. "Человеческие ценности без Бога" - очень недавнее "изобретение", которое, однако, всегда с неизбежностью приводило к катастрофическим результатам. (Начиная от французской революции 18 века и кончая коммунистической и фашистской катастрофами 20 века). Разумеется, понятие веры в Бога подразумевает полную свободу выбора того или иного мировоззрения, включая атеистическое. Без такой полной личной свободы выбора невозможно создать благополучное общество. Поэтому вера в Высший Абсолют - гораздо более демократична, чем, например большевизм или фашизм. Эта вера (а не отдельно взятые конфессии) никому ничего не запрещает. Она дает человечеству большую свободу, чем любая политическая доктрина, партия или даже "самая правильная конфессия". И пусть попробует кто-либо против этого возразить или оспорить это.
(Я, конечно, понимаю, что без объединения в "конфессии" отдельным людям очень трудно было бы ощущать Бога, поэтому не следует меня воспринимать как "врага всяческих конфессий". Это был бы полный абсурд).
