На этот раз я не могла не остановиться. Восторг от увиденного переполнял меня и улыбкой изливался в окружающее пространство. Именно в том же месте небесного свода, куда я обычно смотрю с надеждой и волнением, когда возвращаюсь с очередной прогулки домой, снова открылась панорама. Но на этот раз она была в цвете: синий океан, жёлтый коралловый риф, далёкие берега, поросшие зелёными лесами. Всё вдруг ожило – плескались волны, качались прибрежные заросли кустов от лёгкого ветра. Были видны строения, такие необычные, похожие на экспериментальные небоскрёбы где-нибудь в Гонконге… Как правило, я замедляю ход в этом удивительном месте моего пути, но не останавливаюсь полностью, чтобы не привлекать внимания прохожих, которые, кстати сказать, никогда не проявляют какого-либо интереса к небу, да и к земле, а просто идут своей дорогой мимо, потягивая пиво и покуривая сигареты. Но в этот раз всё было таким чётким, цветным, и, главное, динамичным, что я остановилась. Задрала голову, всматриваясь поверх всех домов и забора, на котором были установлены камеры видионаблюдения. Я просто уставилась в открывшееся мне четвёртое измерение. Я видела прекраснейшую панораму, существовавшего в объёме, цвете и движении места, которое было здесь и сейчас, и, которого никогда не было на карте и в плане этого города.
Осмелев от восторга, я посмотрела по сторонам, чтобы убедиться: кроме меня этого никто не наблюдает. Разве что глазок камеры напротив явно наблюдает за мной. Плевать, пусть думают, что хотят!
Две девчонки-подружки появились неожиданно, шли тихонько, переговариваясь и хихикая. Я почему-то решила предложить им посмотреть на чудное видение на небе. Они сначала с недоверием посмотрели на меня, а потом стали старательно всматриваться в небо, именно туда, куда я показывала. На вопрос: «Девочки, что вы видите?» Они ответили хором: «Облака».
"Посмотрите внимательно!" - настаивала я. Ведь там океан, он плещется, там зелёные кущи"
"Вы видите? Вы видите?"- не унималась я. Они становились на носочки, задирали головы поверх забора, который немного прикрывал панораму снизу, пытаясь увидеть то, о чём я им рассказывала.
Наконец, одна из них сказала: «Да-да, что-то такое есть там».
"Это что-то – «четвёртое измерение», в которое вы больше никогда в жизни не попадёте",- торжественно произнесла я. На что они весело рассмеялись, поглядывая друг на друга.
Тогда мне захотелось их озадачить полностью. Пусть тепрь подумают, что я не в себе!
И я произнесла неожиданно для самой себя: «Знаете, открою вам секрет - я пришла на Землю из этого измерения». Они крепко взялись за руки и быстро-быстро пошли в сторону павильона, на котором уже светилась вывеска «Интернет-кафе».
Глазок видиокамеры смотрел прямо на меня. А я ещё долго стояла, смотрела в небо и улыбалась Богу…
Прочитано 10202 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
