Приступаем к тьмам Ангелов мы,
И к собору Церкви первенцев,
Свет струится с небес.Не умы,
А сердца очищаются ревностью.
Приступаем.Небесный град,
Город Бога-Отца и Сына,
Ожидает,зовет назад,
В книге жизни записано имя.
В небесах достигшие ждут,
Но а те,кто в скитаниях верные,
В небеса с новой песней войдут,
И с молитвою ждут смиренные.
Не отвергните жертвы Христа,
Поколеблет еще раз землю,
Не отвергните милость Творца,
Кровь тельцов Он уже не приемлет.
Комментарий автора: Евр 12:23:"Вы приступаете к тьмам Ангелов,к торжествующему собору и Церкви первенцев".
Прочитано 3113 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Хорошо,прочёл с удовольствием.Если позволите,"Церкви первенцев" - попробуйте поменять первенцев Церкви.И "...с молитвою ждут,смиренные...".А то получается дважды глагол "войдут" подряд.Спасибо. Комментарий автора: Олег спасибо за подсказку.ПЕрвую не исправляю в связи с тем,что так написано в Слове,А вторую согласна.Исправляю.
Публицистика : Борьба с тьмой - Антон Мы часто ищем врагов снаружи и вовне, но в себе увдеть не можем через самооправдание. Так обманываемся сами, и обманываем других. Мы поступаем, как волки, напавшие на овец и несущие раззор, не понимая, что нападаем то на собственные Души, и Души своих ближних. Потому и говорил Христос, что ближние ваши - врагами будут.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
